Формы и методы выхода предприятий на внешний рынок

Формат: doc

Дата создания: 19.02.2006

Размер: 60.64 KB

Скачать дипломную работу

Вступ

Визначною особливістю функціонування світового господарства на початку ХХІ сторіччя є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Одним із найважливіших елементів механізму управління міжнародними економічними відносинами, що здійснюються шляхом проведення комерційних операцій, є зовнішньоекономічна діяльність.

Сучасний етап розвитку світогосподарських зв’язків характеризується розширенням усіх форм міжнародних економічних відносин на основі швидкого росту продуктивних сил, який обумовлений прискоренням науково - технічного прогресу. Наслідком цього є постійно зростаюча концентрація виробництва й укріплення його розмірів, що підсилює тенденцію до інтернаціоналізації господарського життя, сприяє розвитку міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва. У курсовій роботі буде розглянуто: характеристика основних видів зовнішньоекономічної діяльності; ціль, критерії та форми виходу підприємств на зовнішній ринок; орендні операції у здійсненні ЗЕД ( рентинг, хайринг, лізинг); специфіка проведення лізингових операцій з іноземними партнерами; суть та особливості проведення бартерних операцій; класифікація видів зустрічної торгівлі; операції за давальницькою сировиною або толінг, який є видом зустрічної торгівлі у зовнішньоекономічних відносинах; використання посередницьких структур при виході на зовнішній ринок; зустрічні закупівлі, угоди на комерційній основі; організація і техніка проведення комерційних операцій на міжнародних біржах, торгах, аукціонах; особливості участі та зовнішньоекономічна діяльність підприємств у вільних економічних зонах; недержавні об’єднання (торгівельні палати, товарні, фондові і валютні біржі, асоціації, союзи підприємств і підприємців та інші організації координуючого типу) як учасники зовнішньоекономічної діяльності; а також комерційні форми передачі технологій.

1. Характеристика основних видів зовнішньоекономічної діяльності

Різноманітність форм міжнародних відносин обумовлена великою кількістю видів зовнішньоекономічної діяльності. Чинним законодавством України дозволяється здійснити більше ста їх видів:

  • експорт та імпорт товарів та робітничої сили;

  • надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, в тому числі виробничих, транспортно експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, ауди­торських, юридичних, туристських та інших, що прямо і ви­ключно не заборонені законами України; надання вищезазначе­них послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності ук­раїнським;

  • наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, на­вчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами госпо­дарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на ко­мерційній основі;

  • міжнародні фінансові операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

  • кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоеко­номічної діяльності України та іноземними суб'єктами госпо­дарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоеко­номічної діяльності банківських, кредитних та страхових уста­нов за межами України; створення іноземними суб'єктами гос­подарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбаченими законами України;

  • спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньое­кономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її ме­жами;

  • підприємницька діяльність на території України, пов'язана з на­данням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

  • організація та здійснення діяльності в галузі проведення виста­вок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній ос­нові, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; ор­ганізація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбаче­них законами України випадках

  • товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудова­на на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоеко­номічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

  • орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зов­нішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами госпо­дарської діяльності;

  • операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

  • роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземни­ми суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; робота іноземних фізичних осіб на кон­трактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічноїдіяльності як па території України, так і за її межами;

  • інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені пря­мо і у виключній формі законами України.

Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюють­ся без обмежень [1].

2. Ціль, критерії та форми виходу підприємств на зовнішній ринок

Сьогодні підприємства намагаються працювати не тільки на внутрішньому ринку, а й на зовнішніх, і після ухвалення рішення про роботу на зовнішніх ринках розробляють стратегії виходу на зовнішній ринок . Існує п'ять варіантів форм виходжу підприємств на зовнішній ринок – непрямий експорт, прямий експорт, ліцензування, спільне підприємство, пряме володіння – від мінімальних до максимальних інвестицій і контролю за маркетинговою діяльністю на закордонних ринках. Розглянемо сутність наведених форм.

Експорт – це продаж продукції за кордоном країни перебування підприємства. Фірма, що експортує товари, не здійснює інвестиції за кордоном, тому експорт – найчастіше застосовувана початкова форма виходу на зовнішній ринок. Експорт здійснюють через закордонних посередників, залучають до експорту і вітчизняні торгові організації. Ця форма непрямого експорту є найслабшою формою участі в міжнародному маркетингу, оскільки компанія перекладає маркетингові функції на інші організації. Тому така стратегія найменш вартісна з усіх стратегій виходу на зовнішній ринок.

Коли підприємство, визначивши успішність своїх товарів за кордоном, приймає рішення щодо активізації експортної діяльності, воно використовує такі форми, як ліцензування, створення спільного підприємства або пряме володіння потужностями за кордоном.

Ліцензування означає, що підприємство дає змогу іншим суб'єктам ринку виробляти або продавати свої товари за умови гарантування відповідної якості. Надання ліцензії іноземним компаніям припускає незначні інвестиції і відносний контроль порівняно з прямим володінням або спільним підприємством. Цей спосіб вдало поєднує перекладання ризиків виробництва і маркетингу на одержувача ліцензії і водночас дає змогу домогтися певної відомості на закордонних ринках.

Спільні підприємства – це ділове партнерство, яке утворюється для проникнення на закордонні ринки, особливо тоді, коли національне законодавство забороняє пряме володіння. Ця стратегія поділяє з національним агентом ринку витрати провадження господарської діяльності і ризики бізнесу і дає змогу використовувати трудові, фінансові й інтелектуальні ресурси ділових партнерів.

Пряме володіння – існує під час здійснення прямих інвестицій у виробничі потужності компанії за кордоном. Це найвища ступінь участі і найвищий ризик діяльності на закордонному ринку, які доцільно нести тільки в країнах зі стабільним політичним та економічним кліматом.

Альтернативою поступовому створенню виробничої бази за кордоном є купівля за кордоном.

Важливим завданням є з'ясування економічного стану країни і потенційних можливостей споживання товарів і послуг. Для обґрунтування доцільності виходу на зовнішній ринок необхідно чітко визначити цілі і завдання міжнародного маркетингу. Йдеться про частку загального обсягу свого продажу на зовнішніх ринках однієї чи кількох країн відповідно до характеру їх економіки, культури, політичного клімату тощо. Привабливість країни залежатиме від виду продукції, географічних факторів, рівня доходів, чисельності населення та інших особливостей. Для вирішення питання про те, на який ринок слід вийти, фірма повинна провести відбір і ранжування країн-кандидатів, виходячи з таких критеріїв, як розмір і динаміка розвитку ринку, витрати на організацію маркетингу, конкретні переваги й міра ризику. Метою проведення ранжування є забезпечення умов для одержання високого стабільного доходу на вкладений капітал. Прикладом може бути вибір американською фірмою "КМК" ринків збуту комп'ютерів. Хоч ринки Англії, Франції і ФРН приблизно однакові за обсягом, було вирішено зупинитися на Англії, тому що тут мовний фактор, особливості підприємницької діяльності аналогічні американським. Після вибору країни, в якій вирішено займатися маркетинговою діяльністю, необхідно розробити методи виходу на її ринок. Цей вихід може відбуватися у формі експорту товарів спільного підприємництва і прямих інвестицій за кордоном. Експорт є найбільш простим способом виходу на зовнішній ринок, початком маркетингової діяльності. Може бути прямий експорт, коли його здійснюють власні маркетингові служби, або опосередкований - через міжнародних маркетингових посередників (іноземних торгівців чи агентів). В останньому випадку, як свідчить практика, треба менше капіталовкладень і меншим є ризик, оскільки справу ведуть компетентні професіонали. Тому до опосередкованого експорту звертаються фірми, які тільки започатковують свою маркетингову діяльність або мають обмежені ресурси[2].

3. Орендні операції у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

Оренда - це фінансово-комерційна операція з надання однією стороною -власником майна (орендодавачем, lessor) іншій стороні (орендарю, lessee) у тимчасове володіння та користування або у виключне користування на встановлений строк майна за певну винагороду (орендну плату) на основі орендної угоди.

Принципова відмінність орендної угоди від договору купівлі-продажу полягає у тому, що оренда зберігає за орендодавцем право власності на здане в найми майно, орендар отримує лише право на тимчасове його володіння та використання. Але, як мудро зауважив Арістотель, "багатство полягає у користуванні, а не у праві власності".

Вигоди використання оренди для орендодавця та виробника –це те, що виробники товарів отримують додаткову можливість збуту своєї продукції, розширюють коло можливих партнерів;виробники товарів прискорюють процес збуту своєї продукції;сума орендних платежів перевищує вартість майна, яке здається в оренду;легко контролювати та обліковувати фінансові операції завдяки періодичностіплатежів;для орендодавця орендна угода менш ризикована з точки зору платоспроможності орендаря, ніж договір купівлі-продажу для продавця. Орендодавець у разі погіршення фінансового стану орендаря може заявити про намір розірвати угоду і за рішенням арбітражу повернути у своє володіння предмет оренди, потім здати його іншому орендарю.

Вигоди використання оренди для орендаря- це те, що збільшуються можливості самофінансування; орендар може розпочати підприємницьку діяльність з меншим капіталом, оскільки орендна угода може передбачати виплату орендних платежів у міру реалізації продукції, виробленої за допомогою орендованого майна, та отримання прибутку; знижуються масштаби мобілізації фінансових коштів для швидкої модернізації виробничої бази (орендованого обладнання), наприклад, на базі використання форм "збутового лізингу", який передбачає періодичну модернізацію або заміну обладнання; оренда об'єкта, яка передує його придбанню, дозволяє оцінити об'єкт у процесі експлуатації та вирішити питання про його купівлю; не обмежуються можливості для одержання інших кредитів з інших джерел; зберігаються кошти орендаря для інших цілей; споживачі не завжди прагнуть придбати майно назавжди, через те що, по-перше, це майно після завершення певної роботи вже їм буде не потрібне, і тому вигідно взяти його на строк в оренду за частину ціни (у разі купівлі його довелось би продавати за безцінь), по-друге, це майно може швидко морально старіти, і тоді споживачі можуть відмовитись від старої моделі після закінчення строку оренди та укласти угоду на нову модель.

У світовій практиці залежно від тривалості розрізняють три види оренди:

рейтинг (renting) - короткострокова орендарка укладається на строк від декількох годин до одного року без передачі права власності на майно орендарю; об'єктами рейтингу можуть бути спортінвентар, комп'ютери, теле-, аудіо-, відеотехніка, автомобілі, туристичне майно, комбайни та інші товари короткострокового користування;

хайринг (hiring) - середньострокова оренда, яка передбачає укладання орендної угоди строком від одного до 2-3 років без передачі права власності на майно орендарю; об'єктами хайрингу є комп'ютери, світлокопіювальна техніка, теле-, аудіо-, відеотехніка, засоби зв'язку, шляхобудівельні машини, транспортні засоби, монтажне обладнання, сільськогосподарська техніка; договори на оренду транспортних засобів можуть бути з екіпажем та водієм (тайм-чартер) або без екіпажу та без водія (бербоут-чартер);

лізинг (leasing, lease) — довгострокова оренда, яка передбачає здачу майна в оренду на 3-5 років і більше; об'єктами лізингу можуть бути конторське, будівельно-монтажне, технологічне, медичне та інше обладнання, авіаційні двигуни, контейнери, далеко рейсові автопоїзди, літаки, судна, споруди, будівлі, цехи, підприємства, склади, причали, земля, нафтові та газові свердловини, зокрема бурові платформи, вишки та інше дорого вартісне обладнання тривалого користування[3].

4.Специфіка проведення лізингових операцій з іноземними партнерами.

Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів[4]. Отже, лізингова компанія кредитує орендаря шляхом надання йому права користування об'єктом.

Класична схема здійснення лізингових операцій у міжнародній практиці звичайно передбачає участь трьох суб'єктів: лізингодате­ля, лізингоотримувача і постачальника устаткування.

Лізингодателем може виступати: дочірня фірма кредитно-фінансової установи (банку); фінансова компанія, яка створена для проведення лізингових операцій; спеціалізована лізингова компанія, що бере на себе надання додаткового комплексу послуг (ремонт лізингового устаткування, заміна зношених деталей, консультації з експлуатації устаткування і т.д.).

Лізингоотримувачем (реальним користувачем майна, яке от­римане за лізинговою угодою) може бути будь-яке підприємство незалежно від форми власності і галузі економіки, у якій воно функ­ціонує.

Третій суб'єкт лізингової угоди — підприємницька структура, що продає майно лізинговій компанії (постачальник). Це іноземний виробник, торгова чи постачальницько-збутова фірма.

Міжнародний лізинг — це лізингова діяльність, у якій при здійсненні лізингових операцій хоча б одна зі сторін чи усі сторони угоди є резидентами різних країн. Цей вид лізингу включає також операції, що проводяться між лізингодателем і лізингоотримувачем однієї країни, коли хоча б одна зі сторін заснована і функціонує за участю іноземного капіталу (наприклад, спільне підприємство Міжнародний лізинг підрозділяють на експортний, імпортний і транзитний.

Експортний лізинг являє собою вид лізингу, при якому поста­чальник чи виробник майна і лізингова компанія знаходяться в одній країні, а лізингоотримувач в іншій. У даному випадку лізингова ком­панія фактично стимулює експорт країни, створюючи умови для його фінансування.

Імпортний лізинг являє собою вид лізингу, за умовами якого лізингова компанія знаходиться в країні лізингоотримувача, купує об'єкт лізингу в іноземної фірми, а потім надає його в користування вітчизняному лізингоотримувачу. При проведенні таких операцій лізингова компанія сприяє процесу відновлення основних фондів різних галузей економіки країни, залученню і впровадженню пере­дової техніки і новітніх технологій, що створює умови для підви­щення конкурентноздатності підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Транзитний лізинг —це угода, всі учасники якої знаходяться в різних країнах. Це найбільш складний вид операцій для лізингової компанії, оскільки вимагає глибокого вивчення особливостей пра­вового регулювання лізингу, митних правил і валютного законодав­ства в різних країнах.

У залежності від умов реалізації конкретної угоди, число учас­ників лізингової угоди коливається. Воно доповнюється за рахунок посередницьких фірм (що безпосередньо не займаються наданням майна в лізинг, а виконують лише функції посередників), за рахунок фінансових установ банків, інвестиційних фондів, трастових корпо­рацій, а також страхових компаній.

Розглянемо лізингову операцію на прикладі. Українське ТОВ „Гал” займається лізингом устаткування. До неї звернулося московське ВАТ „Дніпро” з проханням надати йому в оренду хлібопекарське устаткування на строк 4 років. Виробник об’єкта лізингу знаходиться в Україні, значить це експортний лізинг, при якому постачальник чи виробник майна і лізингова компанія, яка є лізингодателем, знаходяться в одній країні, в нашому випадку це Україна, а лізингоотримувач ( ВАТ „Дніпро”) в іншій ( Росія).

Послідовність дій сторін при здійсненні угоди з придбання ус­таткування при міжнародному лізингу показана на рисунку 4.1.

П остачальник

обладнання

...................................................................................Кордон.......................

4 6 7 11

Лізингова 5

Компанія 2 Інвестор

9

1 3 8 10 12

Лізингоотримувач

Рис.4.1.Рух устаткування і грошових потоків у типовій міжнародній лізинговій операції

  1. Лізингоотримувач направляє лізингодателю в письмовій формі заявку про розгляд питання надання за лізингом устаткуван­ня визначеної специфікації (об'єкт лізингу). Сторони визначають порядок фінансування угоди.

  2. Лізингова компанія укладає договір з інвестором для цільо­вого інвестування коштів на придбання устаткування для лізингоотримувача.

  3. Лізингодатель укладає договір лізингу з лізингоотримувачем, відповідно до якого він зобов'язується за заявкою лізингоотримувача надати йому в платне користування об'єкт лізингу.

  4. Лізингодатель укладає контракт купівлі-продажу устатку­вання з постачальником, що погоджений з лізингоотримувачем.

  5. Інвестор перераховує лізинговій компанії кошти, необхідні для закупівлі устаткування.

  6. Лізингова компанія проводить оплату за устаткування по­стачальнику в передбачені контрактом купівлі-продажу терміни.

  7. Постачальник, відповідно до умов контракту купівлі-прода­жу, здійснює відвантаження устаткування лізинговій компанії.

8.Лізингова компанія на основі договору лізингу передає ус­таткування лізингоотримувачу.

9.Лізингова компанія укладає з інвестором договір застави з метою надання гарантій повернення інвестованих коштів.

10.Протягом терміну дії договору лізингу лізингоотримувач здійснює лізингові платежі на користь лізингової компанії.

11.Відповідно з надходженнями лізингових платежів, лізингова компанія повертає інвестору раніше отримані кошти.

12.По закінченні договору лізингу і виконання його умов об'єкт лізингу переходить у власність лізингоотримувача (у випадку фінан­сового лізингу).

13.У разі потреби в розглянуту схему може вводитися страхова компанія для забезпечення страхування майнових і фінансових ри­зиків, що виникають при лізингових операціях[5].

5. Суть та особливості проведення бартерних операцій

Згідно до законодавства України товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності - це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.

Оцінка товарів за бартерними договорами здійснюється з метою створення умов для забезпечення еквівалентності обміну, а також для митного обліку, визначення страхових сум, оцінки претензій, застосування санкцій. Умовою еквівалентності обміну за бартерним договором є обмін товарами (роботами, послугами) за цінами, що визначаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладення бартерних договорів. У випадках, передбачених законодавством України, контрактні ціни визначаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України відповідно до індикативних цін [6].

Характерними особливостями бартерної угоди є разовий характер; участь у ній найчастіше двох сторін; оформлення угоди одним контрактом; визначення кінцевої специфікації і обсягу угоди до підписання контракту; відносно короткий, у порівнянні з іншими формами зустрічної торгівлі, термін виконання угоди, який зазвичай не перевищує одного-двох років.

Мета, яку переслідують сторони при укладенні бартерних угод, частіше зводиться до однієї або декількох із нижчезазначених:

1.пом'якшення проблеми інвалютного фінансування імпорту;

2.спрощення розрахунків;

3. розширення можливостей просування на ринок країни-контрагента;

4. додаткова можливість отримання імпортного обладнання в обмін на товар, реалізація якого ускладнена у звичайних комер­ційних умовах [7].

Товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг - з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Датою ввезення товарів за бартерним договором на митну територію України вважається дата їх митного оформлення (дата оформлення вантажної митної декларації на імпорт), а в разі імпорту за бартерним договором робіт або послуг - дата підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

У разі експорту за бартерним договором високоліквідних товарів строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення вивізної вантажної митної декларації.

Перелік високоліквідних товарів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі імпорту за бартерними договорами каучуку натурального, синтетичного, прискорювачів вулканізації каучуку готових (коди товарів згідно з Гармонізованою системою опису та кодування товарів 40.01.10000, 40.01.21000, 40.01.22000, 40.01.29100, 40.02.39000, 40.02.49000, 40.02.60000, 38.12.10000, 38.12.20000, 38.12.30800) з країн Північної та Латинської Америки, Японії, Південно-Східної Азії, Центральної та Південної Африки строк їх ввезення на митну територію України не повинен перевищувати 150 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерними договорами. ( Статтю 2 доповнено частиною згідно із Законом N 2035-III ( 2035-14 ) від 05.10.2000 )

Перевищення установлених цією статтею строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), які імпортуються за бартерними договорами, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, поставку складних технічних виробів, товарів спеціального призначення, допускається за наявності у суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, який є стороною відповідного бартерного договору, разового індивідуального дозволу, що видається центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України на строк, визначений у такому дозволі. ( Абзац перший частини третьої статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2035-III ( 2035-14 ) від 05.10.2000 )

Порядок віднесення бартерних договорів до таких, що передбачають виробничу кооперацію, консигнацію, комплексне будівництво, поставку складних технічних виробів, товарів спеціального призначення, визначає Кабінет Міністрів України.

У разі переоформлення в установленому порядку бартерного договору на інші види зовнішньоекономічного договору строки, передбачені цією статтею, не поновлюються і не перериваються. При цьому переоформлення здійснюється в установленому порядку, а строк грошової оплати високоліквідних товарів продовжується до 90 днів.

У разі коли замість поставок товарів (робіт, послуг), що імпортуються за бартерним договором, іноземний контрагент виконує свої зобов'язання шляхом перерахування коштів на рахунок суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України - сторони договору, підставою для зняття з контролю митного органу питання щодо імпортної частини за бартерним договором є подання зазначеним суб'єктом до митного органу довідки уповноваженого банку про надходження коштів у рахунок цього договору в установлені законодавством України строки на суму, еквівалентну вартості товарів (робіт, послуг), зазначених у договорі, та копії додаткових угод, які зумовлюють зміну характеру договору.

У разі зміни умов договору, що передбачає заміну зобов'язань щодо оплати товару іноземним контрагентом в грошовій формі на зобов'язання по постачанню товарів (робіт, послуг), український постачальник подає копії договору та додаткових угод до органу державної податкової служби України[6].

Приклад бартерної операції: ЗАТ „Марс” займається зборкою і реалізацією комп’ютерів. У січні 2006 року фірма уклала бартерний договір з ТОВ „Анел”. За умовами договору ЗАТ „Марс” передало своєму контрагенту три комп’ютери загальною вартістю 8 000 грн., а ТОВ „Анел” виконало для нього ремонтні роботи в офісі на таку ж суму. У тім же місяці, коли комп’ютери були поставлені, а ремонтні роботи довершені, сторони визнали свої зобов’язання друг перед другом виконані.

Говорячи про переваги та недоліки бартеру, необхідно прово­дити чітку межу між інтересами окремих фірм та інтересами держави в цілому. З точки зору окремих фірм, до переваг бартеру належить, наприклад, можливість розробки нових ринків збуту продукції та послуг. Деякі фірми використовують бартер для за­безпечення більшої гарантованості поставок потрібного їм това­ру. Бартер дає фірмам можливість подолати нетарифні бар'єри та обмеженості, що позитивно відбивається на конкурентоспромо­жності фірм на конкретних ринках, і принести їм значну еконо­мію на складських та транспортних видатках.

Держава завдяки бартеру отримує додаткові ресурси. Напри­клад, США кошти, отримані від бартеру залишків сільськогоспо­дарських товарів, використовують для утримання армії, зокрема на покращання умов життя особового складу. Крім того, розви­нуті держави використовують бартер у ситуаціях, пов'язаних із погіршенням умов їх торгівлі.

Недоліки бартеру:

  1. Обов'язковість збігу потреб партнерів. Продавець, зацікав­лений у бартері, змушений шукати покупця, який має той товар, якого потребує продавець.

  2. Складність в укладанні бартерних угод у порівнянні зі зви­чайними комерційними контрактами. Бартер найчастіше пов'язаний з проведенням складних цінових переговорів та з уз­годженням кількості зустрічних товарів. При бартерних угодах частіше виникають труднощі в керуванні якістю товарів. У зви­чайних комерційних контрактах передбачається узгоджена якістьпредмета угоди. Оскільки бартер передбачає двосторонній обмін, контроль узгодженої якості товарів ускладнюється.

З Односторонність вигоди в бартерній угоді. У тих випадках, коли контракт укладається під натиском одного із партнерів, з іншої сторони часто виникають труднощі у використанні чи реа­лізації отриманого зустрічного товару.

4. Великі витрати часу, пов'язані з виконанням угоди. Бартер­ні угоди потребують тривалішого періоду переговорів, оскільки багато з фірм не знають специфіки товарів, якими обмінюються. З іншого боку, в бартері винагорода, яка виплачується посеред­никам, дещо вища, ніж у звичайних комерційних угодах, і скла­дає в практиці західних фірм 1,5-3,0% (супроти 2,0%) вартості контракту.

Для здійснення бартерних угод між суб'єктом зовнішньоеко­номічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарсь­кої діяльності оформляється єдиний договір, що передбачає зба­лансований за вартістю обмін товарами, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі. У бартерному договорі зазначається загальна вартість товарів, що експортують­ся та імпортуються, виражена в іноземній валюті з обов'язковим вираженням її в доларах США. На кількість товарів, що обміню­ються, не впливає зміна цін на світовому ринку. Рух зустрічних потоків товарів відбувається, як правило, одночасно[7].

Поставка товарів АВ

Партнер А

Партнер В

Поставка товарів ВА

Рис.5.1 Рух зустрічних потоків при проведенні бартерних операцій

6. Класифікація видів зустрічної торгівлі

Економічна ситуація, що склалася в Україні, обумовлюється цілою низкою негативних чинників — це передусім неконвертованість гривні, дефіцит валютних коштів, загальна розбалансованість фінансів. За таких умов велике значення для розвитку зов­нішньоекономічних зв'язків між країнами має зустрічна торгівля. Операції зустрічної торгівлі — це операції, за яких закупівля продукції супроводжується зворотними поставками товарів з ме­тою досягнення експортно-імпортного балансу.

Як свідчить світова практика, зустрічна торгівля, тобто пов'язування продажу з купівлею і навпаки, не обмежується ли­ше сферою міжнародної торгівлі. Вона використовується і в угодах внутрішньої торгівлі, особливо в період значного дефіциту фінансових коштів на ринку або коли загострюється проблема неплатежів.

За оцінками ГАТТ, частка зустрічної торгівлі складає 8—10% загального обсягу світової торгівлі.

Частка угод зустрічної торгівлі в торгівлі між фірмами Сходу і Заходу перевищує її частку в загальному обсязі світової торгівлі і складає 1 5—20%.

Головним чинником, стимулюючим збільшення угод зустріч­ної торгівлі, є особливості сучасної світової фінансово-платіжної ситуації, яка характеризується структурною нестачею іноземної валюти в цілому ряді країн. Але необхідно враховувати й інші чинники. Це передусім:

Завищення курсу місцевої валюти, через що штучно зави­щені імпортні ціни мають компенсуватися високими експортни­ми цінами.

Необхідність приховування реальних експортних цін за умов обмеження міжнародної конкуренції картельними угодами. Як приклад можна навести експорт нафти на бартерній основі фірмами деяких країн—членів ОПЕК, які зобов'язані при комер­ційному продажу дотримуватися спільного в рамках даної орга­нізації рівня цін.

Можливість використання зустрічної торгівлі як засобу сприяння маркетингу, тобто активному просуванню нераціональ­них товарів на світовий ринок. Це має значення для фірм тих країн, які вважають, що маркетингова діяльність коштує занадто дорого або є занадто складною.

Для недостатньо платоспроможних країн погашення забор­гованості з імпорту товарами вважається менш ризикованим, ніж погашення готівковими коштами.

Завдяки кращій керованості зустрічна торгівля, як правило, полегшує країнам середнє та довготермінове планування. Крім цього, зустрічна торгівля ґрунтується на чинниках, які мають більш локальний характер, тобто пов'язані зі специфікою конк­ретних товарів, країн і регіонів, що визначає динаміку і сферу операцій зустрічної торгівлі.

Зустрічна торгівля охоплює широкий діапазон форм зовнішньо­торговельних угод, які можна класифікувати за трьома групами:

  • операції натурального обміну;

  • операції, що передбачають участь продавця у реалізації то­варів, запропонованих покупцем;

  • операції в рамках промислового співробітництва

Форми зустрічної торгівлі

Операції, які передбачають участь продавця в реалізації товарів, запропонованих покупцем:комерційна компенсація,зустрічні закупки, авансові закупки, угоди типу „свіч”, угоди типу „оффсет”, рамочні угоди, угоди позитивної зустрічної торгівлі, угоди по зворотному експорту, програма повязання експорту та імпорту, обов’язки які передбачають участь інвестора, в експорті товарів країни, імпортера.

Операції в рамках промислового співробітництва: співробітництво на комерційній основі, виробнича кооперація, підрядна кооперація, договірна спеціалізація, операції з давальницькою сировиною.

Операції натурального обміну- бартер [5].

7.Операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах

Операції на давальницькій сировині (transaction with gue and raw materials), або толинг, є видом зустрічної торгівлі, який передбачає поставку однією стороною сировини, напівфабрикатів, комплектувальних зиробів для їх подальшої переробки та /або складання у країні торгового партнера і зворотну поставку готових виробів у країну первісного експорту[8].

Згідно до закону України Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах від 17.05.1993 № 52-93 операція з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах - операція з перероблення (оброблення, збагачення чи використання) давальницької сировини в результаті технологічного процесу із зміною коду по ТН ЗЕД (незалежно від кількості виконавців), а також етапів (операцій з перероблення цієї сировини) з метою отримання готової продукції за відповідну плату. До операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі переробки, а також на заключному, є основним матеріалом та її вартість становить не менш як 20 відсотків загальної вартості готової продукції, при цьому обов'язковим є попереднє здійснення поставки виконавцю давальницької сировини відносно повернення виготовленої з неї готової продукції замовнику. При розрахунку вартості давальницької сировини у вартості готової продукції враховуються вартість всієї вивезеної (ввезеної) давальницької сировини та витрати по доставці цієї сировини до виконавця[9].

Особливість здійснення операцій на давальницькій сировині полягає у тому, що власник сировини, який не має потужностей з його переробки, надає її переробному підприємству в обсязі, який є необхідний не лише для забезпечення виробництва заданої кількості готової продукції, а також для покриття переробнику затрат, позв'язаних з переробкою та для забезпечення норми прибутку переробному підприємству. Сторонами контракту є власник, постачальник сировини, напівфабрикатів та покупець переробленої продукції, з одного боку, та переробне підприємство - з іншого. Предметом контракту є здійснення переробки сировини напівфабрикатів тощо у готову продукцію за узгодженими між контрагентами техніко-економічними нормами, умовами, показниками. Вартість сировини, напівфабрикатів та готової продукції, виробленої із них, визначається на базі світових цін. Виплата штрафних санкцій та відшкодування збитків передбачається у контракті в основному у товарній, а не грошовій формі. Якщо постачальник сировини винен у запізненні поставки або у поставці сировини неналежної якості, то він на вимогу переробника повинен поставити додаткову кількість сировини, вартість якої покриє суми штрафів або/та відшкодуван­ня збитків. Переробка сировини, напівфабрикатів тощо у готову продукцію здійснюється під митним контролем, який передбачає звільнення сторін толингової угоди від заходів економічного впливу держави, уплати ввізних та вивізних мит, але за умови, якщо під час виробничого процесу переробки митний контроль підтвердить, що продукція, яка підлягає вивезенню, виготовлена саме із визначеної у контракті давальницької сировини та згідно із встановленими та узгодженими нормами виходу готової продукції із даної сировини.

Толинг застосовується, наприклад, при пошитті готового одягу із матеріалу та по лекалах замовника, у виробництві товарів широкого вжитку, електронній та алюмінієвій промисловості, металообробці, при отриманні нафтопродуктів із сирої нафти.

Наприклад, Росія має великі запаси нафти, але не має достатньої кількості нафтопереробних заводів. У свою чергу, Україна має великі потужності нафто­переробних заводів, які пристосовані переробляти саме таку нафту. Контрагент із Росії укладає договір з контрагентом із України - нафтопереробним заводом - про переробку нафти та одержання нафтопродуктів. У цьому випадку Україна частину продуктів нафтопереробки залишає собі як плату за переробку нафти, а другу частину нафтопродуктів контрагент з Росії забирає або продає безпосередньо з України в треті країни [8].

  1. Використання посередницьких структур при виході на зовнішній ринок

Під торгово - посередницькими операціями розуміються операції, зв’язані з купівлею та продажем товарів, виконувані з доручення виробника –експортера, незалежними від нього торговим посередником на основі висновку чи угоди доручення.

Торгове посередництво – це поняття, що включає значне коло послуг: перепродаж товару, підшукування закордонного контрагента, підготовка і завершення угоди, кредитування сторін, здійснення транспортно – експедиторських операцій, страхові операції, проведення реклами, здійснення технічного обслуговування.

До торгово – посередницьких фірм відносяться фірми, що у юридичному та господарському відношенні не залежать від виробника чи споживача товару. Вони діють заради одержання прибутку, що створюється або як різниця між цінами, по яких вони купують і продають товар, або як винагорода за послуги.

Наприклад у квітні 2006 року фірма „Сокіл” ( комісіонер, що бере участь в розрахунках) реалізувала товари, передані їй фірмою „Арбат” ( комітент). Собівартість товарів – 15 000 грн., а продажна ціна, обумовлена договором комісії, дорівнює 25 000 грн. Сума комісійної винагороди складає 2500грн. і утримується комісіонером із коштів, що надійшли від покупця. За умовами договору, суми, отримані посередником понад продажну ціну залишаються в його розпорядженні. Припустимо, що „Соколу” вдалося продати товар за 30 000 грн. Гроші, які отримає комісіонер здійснення угоди складуть 10 00 грн.

Використання торгових фірм дає визначенні переваги:

  1. Фірма – експортер у цьому випадку не вкладає які - небудь кошти в організацію збутової мережі на території країни – імпортера, тому що торгово – посередницькі фірми мають свою матеріально – технічну базу (складські приміщення, демонстраційні зали, ремонтні майстерні, роздрібні магазини).

  2. Вони звільняють експортера від багатьох турбот, зв’язаних з реалізацією товару (доставка, сортування, упакування) згідно до вимог ринку.

  3. Використання капіталу торгово – посередницьких фірм на основі короткострокового і середньострокового кредитування. Велике значення мають стійки зв’язки торгово – посередницьких фірм із банками, страховими компаніями.

  4. Ринки деяких товарів цілком монополізовані торговими посередниками ( такими як, брокери з Англії) і недоступні для прямих контактів зі споживачем.

  5. Недоліком використання посередників є те, що експортер позбавлений безпосередніх контактів з ринками збуту і цілком залежить від сумлінності посередника.

Торгово – посередницькі операції можна розділити на чотири види: з перепродажу, комісійні, агентські, брокерські.

Операції з перепродажу здійснюються торговими посередниками від свого імені і за свій рахунок. В цьому випадку торговий агент виступає стороною договору як з експортером так і з покупцем. Розрізняють два види операцій з перепродажу:

Операції, коли торговий посередник виступає стосовно експортера як покупець. Він стає власником товару і має можливість реалізувати його кому завгодно і за будь якою ціною.

Операції, коли експортер і торговий посередник підписали договір про продаж товарів на визначенній території, конкретний термін і інші деталі, встановлені в договорі.

Комісійні операції – це здійснення однією стороною (комісіонером) з доручення другої сторони (комітента) угод від свого імені, але за рахунок комітента. Взаємини регулюються договором. Комітент залишається до кінця власником товару. А комісіонер не купує товар (він залишається у руках експортера). Але для третьої сторони (покупця) стороною договору взагалі є комісіонер, а комітента він може навіть і не знати. Комісіонер одержує винагороду або відсоток , або як різницю між ціною комітента і продажної.

Якщо замовлення надходить від імпортера комісіонеру на купівлю в країні експортера товарів, то він має назву – індент. Він може бути закритим, якщо імпортер точно вказує в замовленні де і що купувати, і відкритим, якщо індент надає комісіонеру право вибору покупця.

Різновидом комісійних угод є консигнаційні угоди. Це продаж товарів зі складу комісіонера, але товар належить консигнатору, тобто експортеру. Ця форма торгівлі використовується при слабкому освоєнні ринку при постачаннях нових товарів, чи товарів масового виробництва, у стійкому збуті яких експортер не упевнений.

Агентські операції – це доручення однієї сторони, що зветься принципалом, іншій стороні, іменованій агентом, здійснення юридичних угод за рахунок і від імені принципала (а комісіонер діє від свого імені) на обговореній території. Незалежність агента виявляється в тім, що він не складається в трудових відносинах з принципалом і здійснює свою діяльність самостійно на основі агентської угоди. Він є юридичною особою, зареєстрованим у торговому реєстрі. Агент лише сприяє угоді, але сам стороною не виступає, тобто контракт на покупку не укладає.

Брокерські операції – це встановлення через посередника – брокера контактів між продавцем і покупцем (страховиком і страхувальником). Брокер не є стороною в договорі, а виступає лише для інформування двох сторін, що беруть на себе забовязання по угоді. На відміну від агента, він не складається в договірних відносинах зі сторонами, а діє на основі окремих доручень. Брокер здійснює:

1.Контроль за виконанням контракту

2.Підбір партії товару визначеного асортименту

3.Інформацію про стан рахунку

Брокер одержує винагороду, що зветься брокердж, куртаж, провіз іон. Розмір її при товарних операціях коливається від 0,25 до 3%. Брокер не має права представляти інтереси іншої сторони. Іноді як посередники виступають два брокери – один з доручення продавця, інший – за домовленістю з покупцем. Брокери спеціалізуються з продажу, купівлі одного виду товарів, біржового, аукціонного [10].

9.Зустрічні закупівлі, угоди на комерційній основі

Зустрічні закупки (reciprocal transaction) - це операції, при яких продавець бере зобов'язання зустрічно придбати товари або продукцію у країни покупця. Така покупка не обов'язково може бути здійснена у самого партнера по даній угоді, може бути обумовлена покупка товарів у третьої особи, з якою будуть здійснені взаєморозрахунки у місцевій валюті.

Зустрічні закупки є найбільш поширеною формою зустрічної торгівлі, яка дозволяє партнерам досить гнучко виконувати свої зобов'язання з урахуванням повної або часткової оплати товарів у грошовій чи товарній формі, заліку фінансових вимог без переказу валютних коштів, досягнення збалансування взаємопоставок.

Основна відмінність зустрічних закупок від комерційної компенсації полягає у тому, що платежі по первісних та зустрічних закупках здійснюються незалежно один від одного.

Зустрічні закупки оформляються у вигляді двох або трьох зв 'язаних контрак­тів, у відповідності із якими експортер зобов'язується закупити або забезпечити закупівлю третьою стороною (на підставі укладання з нею угоди типу "світч") товари імпортера, які за вартістю становлять певний процент від його власної поставки.

Найчастіше угоду супроводжують три взаємозв 'язаних контракти:

1.Контракт купівлі-продажу, підписаний експортером та імпортером, який охоплює усі умови експортної угоди, включаючи умови платежу. З метою фінансового забезпечення зустрічних закупок імпортер вимагає надання експортером у комплекті з платіжними документами банківської гарантії належного виконання зобов'язань по зустрічних поставках.

2.Базовий (frame), або парасольковий (umbrella), контракт, який є додатком до контракту купівлі-продажу, згідно з яким експортер зобов'язується не пізніше зазначеного строку закупити товари або послуги в імпортера (або у призначеної ним сторони) на суму, яка повністю або частково еквівалентна вартості товарів, що експортуються. Імпортер для захисту своїх інтересів визначає перелік товарів зустрічної поставки, їх основні характеристики, ціни або способи визначення.

3.Контракт індивідуальної закупівлі (individualpurchasecontract), який підписаний не пізніше зазначеного у базовому контракті строку у виконання зобов'язань зустрічної закупки, включених у базовий контракт.

Якщо зустрічні закупки оформляються двома контрактами (контрактом купівлі-продажу та індивідуальним контрактом), то у контракті купівлі-продажу містяться умови первісної поставки та зобов'язання зустрічної закупки. У контракті передбачається, що імпортер оплатить повну вартість товарів проти документів, які підтверджують поставку, а експортер приймає на себе зобов'язання купити не пізніше встановленого терміну зустрічні товари на всю або частину суми експортного контракту. Другий, індивідуальний, контракт укладається у виконання зобов'язань закупки, які містяться у першому контракті.

Багато країн Південно-Східної Азії, Африки та Південної Америки законодавчим шляхом установили обов'язковість зустрічних закупівель при імпорті у ці країни [3].

10.Організація і техніка комерційних операцій на міжнародних біржах, торгах, аукціонах.

Стисло можна дати таку характеристику цих напрямків у міжнародній ЗТ діяльності:

  • торги (tenders) - один покупець (замовник) - декілька продавців;

  • біржа (exchange, market) - багато продавців - багато покупців;

  • аукціон (auction) - один або декілька продавців - багато покупців.

За кордоном усі ці напрямки у торгівлі відомі дуже давно, мають усталені традиції, звичаї, законодавство. В Україні із втратою органами централізованого планування своїх ключових позицій у процесі розподілу продукції! біржі, торги, аукціони швидко та енергійно взяли на себе роль посередника у процесі організації горизонтальних господарських та зовнішньоторгових операцій і зв'язків. З'явились торги на види продукції, які раніше монопольно реалізовувались державними зовнішньо­економічними об'єднаннями.

10.1. Міжнародні торги

Міжнародні торги - це організаційна форма торгівлі, яка реалізує конкурсний метод укладання контрактів купівлі-продажу та/або підряду на товар та/або послуги з попередньо визначеними характеристиками та вимогами.

Торги - це укладання юридичної угоди з будь-якою особою: оферентом (експортером, виконавцем, постачальником, підрядником), яка запропонувала найбільш вигідні замовникам (імпортерам) умови. До торгів при укладанні договорів звертаються в основному Державні І Громадські установи. За суттю торги реалізують принципи конкурентних засад при виробництві та передачі будь-якого виду.

Торги дозволяють:

1) регулювати ціну продукції та послуг, використовуючи механізм конкуренції;

2) висувати більш жорсткі вимоги з гарантування якості та належного виконання договірних зобов'язань;

3) запропонувати різні методи фінансового регулювання: а) торги з пропозицією ціни; б) торги зі знижкою ціни, при яких ціна фіксується в оголошенні про торги, а оференти пропонують свою знижку;

4) запропонувати умови кредитування робіт, різні форми оплати продукції: готівкою, безготівковою оплатою, на основі товарообмінних операцій, а також інші умови.

У наш час існують такі форми проведення торгів, які відрізняються способами залучення учасників та гласністю результатів:

— прилюдні, або відкриті, торги (open tenders), оголошення про умови проведення яких публікуються у засобах масової інформації (газетах, економічних журналах, спеціальних бюлетенях з торгів) та до участі в яких запрошуються усі бажаючі фірми; при проведенні таких торгів тендерний комітет роздруковує та оголошує пропозиції у присутності представників фірм, що беруть участь у торгах; підсумки прилюдних торгів публікуються у засобах масової інформації (ЗМІ); об'єктом відкритих торгів, як правило, є розміщення замовлень на стандартне та нескладне устаткування, прилади та апарати, невеликий обсяг підрядних робіт. В oголошеннях, які розміщуються в офіційній пресі, містяться основні відомості про торги: найменування організації, що проводить торги, номер торгів, найменування та кількість товару або обсяг робіт, на які оголошені торги, порядок та строк подання пропозицій тощо. В оголошенні також зазначається, де можуть бути отримані підрядні умови, специфікації, креслення та інші документи, в яких є усі необхідні відомості про торги. Такі оголошення публікуються за 1-1,5 місяця до дня проведення торгів, великі торги оголошуються за 2-3 місяці. Іноземні джерела передруковують оголошення про торги із національних бюлетенів, газет, журналів та публікують інформацію, яку вони отримують від ТПП країн, в яких проводяться торги, від своїх торгових місій, представництв, а також від філій, агентських фірм, що знаходяться у країнах, які оголосили торги;

закриті торги (closed tenders), до участі у яких запрошується обмежена кількість (5-7) найбільших і найнадійніших фірм-виробників даних товарів та послуг, здатних забезпечити високу якість товару та послуг, які мають великий досвід, високо кваліфіковані кадри, стійке фінансове становище та добросовісно виконують свої зобов'язання; оголошення про проведення таких торгів не публікуються, запрошення направляються в індивідуальному порядку; організаторами виступають великі фірми-покупці, державні організації, які представляють федеральні, регіональні, муніципальні органи виконавчої влади, представники національних та міжнародних банківських структур; об'єктом цих торгів є технологічні виробничі лінії, унікальне та дороговартісне обладнання, проведення інжинірингових робіт, спорудження комплектних підприємств та інших об'єктів, зокрема на умовах "під ключ"; до цих торгів звертаються у випадках розміщення термінових замовлень;

— одиничні, або неприлюдні, торги (nonpublic tenders), які проводяться у відсутності учасників і без публікації результатів торгів; їх організатори звертаються тільки до однієї фірми без залучення конкурентів, але з дотриманням зовнішньої форми торгів та процедури торгів за правилами даної країни. Ці торги проводяться у виключних випадках, коли обладнання або інший товар можуть бути придбані лише у єдиної фірми-монополіста, а укладання звичайного контракту для державних організацій забороняється законами даної країни.

Методика проведення торгів виділяє 4 етапи:

1. Підготовчий етап, який включає підготовку тендерної документації та ознайомлення з нею учасників. Замовник об'єкта або імпортер товару утворює тендерний комітет, до складу якого входять представники покупця, технічні та комерційні експерти, зазвичай це - представники інжинірингових або консалтингових фірм. Тендерний комітет з урахуванням законодавства формує технічні, комерційні та фінансові умови торгів у вигляді комплекту тендерної документації, публікує оголошення про торги та продає тендерну документацію. Тендерна документація визначає вимоги замовника відносно змісту очікуваних пропозицій на торгах та містить: Тендерні умов, проформу тендера, умови проведення торгів, інструкцію учасникам про обсяг та строки подання пропозицій, проформу контракту, техніко-економічну документацію, перелік видів та обсягів робіт. Тендерні умови містять конкретні вимоги замовника до учасника торгів: найменування та кількість товару, його техніко-економічні характеристики, основні комерційні та технічні умови платежу, ціни, умови арбітражу, штрафів, види та розмір гарантій, забезпечення техобслуговування, поставки запчастин, навчання персоналу тощо. Проформа тендера - це формуляр, який має бути заповнений і підписаний постачальником, якщо він згоден узяти на себе усі зобов'язання з виконання робіт у відповідності із загальними та спеціальними умовами тендерної документації.

2.Етап подання пропозицій передбачає підготовку та заповнення проформи викупленого у тендерного комітету комплекту тендерної документації, проформи контракту на поставку товару та подання учасниками підготовлених документів організаторам торгів не пізніше встановленого строку. Продавці, підрядники, виконавці, які прийняли рішення про участь в оголошених торгах, викуповують тендерну документацію, сплачуючи безповоротний вступний внесок у порівняно невеликому розмірі. Викуп тендерної документації не накладає жодних зобов'язань ні на учасників, ні на організаторів торгів. У міжнародній практиці використовуються різні способи подання пропозицій для участі у торгах: 1) оферент заповнює та підписує всі сторінки проформи тендера, зазначаючи у ній свою ціну (цифрами та літерами) та інші конкурсні умови. Заповнена та підписана оферентом проформа тендера має силу тендера та подається організаторам торгів; 2) подання оферентом тендера, складеного ним самим та який повністю відповідає тендерним умовам або документації. У тендері оферент вказує назву своєї фірми, її адресу і, якщо фірма має представника у країні, що проводить торги, адресу цього представника. Якщо оферент вважає необхідним внести свої зміни або уточнення до техніко-економічної частини тендерних умов, він може викласти їх окремо як додаток до свого тендера. Внесення змін та виправлень до вже поданого тендера не дозволяється. Факт подання пропозицій у тендерний комітет означає повну згоду оферента з усіма умовами торгу. Для підвищення конкурентоспроможності своєї пропозиції оференти можуть подати додаткову інформацію у вигляді адміністративного та технічного досьє своєї фірми: статут, прецеденти раніше виконаних контрактів та замовлень, виробничі та фінансові можливості, наявність висококваліфікованих спеціалістів, сприятливі відгуки покупців та замовників, використання сучасних технологій у виробництві та будівництві, залучення кваліфікованих субпідрядників, а також інформацію про спосіб, яким доручено брати участь у торгах (якщо вони відкриті), вести переговори по умовах контракту та підписувати контракт у разі виграшу у конкурсному відборі. Організатори торгів можуть відвідати об'єкти, які були раніше побудовані оферентом, ознайомитись з роботою обладнання та якістю будівництва, обсягом сервісних послуг тощо. Це полегшує організаторам проведення перекваліфікації учасників торгів, тобто визначення кола компетентних претендентів.

3.Етап конкурсного вибору переможця торгів - постачальника товарів або підрядника робіт, який включає процедуру закриття торгів (припинення прийняття пропозицій), ознайомлення тендерного комітету з поданими пропозиціями з точки зору суворої відповідності умовам тендерної документації, порівняння пропозицій за технікоекономічними параметрами та комерційними умовами, аналізу додаткової інформації та ділової кваліфікації учасників.

4. Етап проведення переговорів та підписання контракту на поставку товару та/ або виконання підрядних робіт між представником переможця та представником організатора торгів передбачає, що учасник-переможець зобов'язаний підписати контракт, внести гарантійний пай, заставу у розмірі до 10% суми контракту та/ або вартості замовлення у вигляді банківської гарантії "належного виконання зобов'язань" (performance bond). Ця застава повертається після поставки товару та належного виконання робіт; у випадку недобросовісного виконання зобов'язань застава використовується на задоволення претензій по строках та якості товарів і робіт.

Характерна риса сучасних тендерних методів — це висока питома вага та значення інженерно-консультаційних підприємств і фірм як посередників у формуванні рішення замовника, а також органів, які регулюють нормативно-правову базу діяльності торгів та бірж науково-технічної й іншої продукції.

10.2. Міжнародні біржі

Біржа - основна форма регулярно функціонуючого оптового ринку, в якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа) або товарів, що продаються за стандартами чи взірцями (товарна біржа).

Товарна біржа як форма міжнародної торгівлі є постійно діючим ринком товарів, які мають, якісну однорідність і взаємозамінюваність, що дозволяє вести торгівлю без пред'явлення та огляду товарів за зразками та згідно із встановленими стандартами.

У світовій практиці біржовий товар (exchange good) - товар масового виробництва, який має якісну однорідність, порівнянність якісних характеристик протягом тривалих періодів часу та взаємозамінність окремих партій, що дозволяє вести торгівлю ним за описом чи зразками. На більшості зарубіжних бірж основними біржовими товарами є: нафта та продукти її переробки, соєві боби, масло, шрот, пшениця, кукурудза, золото, срібло, жива велика рогата худоба та свині, цукор, кава, какао-боби, натуральний шовк, джут, бавовна, каучук та 6 біржових металів — алюміній, мідь, цинк, свинець, нікель, олово.

На чисельних вітчизняних біржах значною мірою здійснюється торгівля небіржовим товаром - побутовою електронікою, папером, комп'ютерами, техно­логічним обладнанням, продуктами харчування, що є наслідком загального товарного дефіциту та руйнування старої системи централізованого постачання.

За організаційно-правовим принципом розрізняють два види бірж:

  • публічні, які організовуються на базі спеціального законодавства про біржі за участю органів державного управління; їх діяльність має відкритий, публічний характер з точки зору можливості участі будь-яких підприємців та їх звітності про свою діяльність. Члени біржі та підприємці платять біржі встановлені суми за участь в операціях та встановлений процент від вартості здійснених угод. Ці біржі носять регіональний характер і поширені в Європі;

  • приватні біржі, які організовуються у формі ЗАТ з обмеженою кількістю членів, які мають біржові сертифікати; кожний член такої біржі має бути власником хоча б одного такого сертифіката, який дає право на укладання біржових угод. На Заході такі біржі організаційно оформлені у вигляді асоціацій приватних осіб, об'єднаних найчастіше у корпорації, які мають на меті не тільки отримання прибутку, а й полегшення та здешевлення торгівлі.

  • Організація роботи товарної біржі спрямована на забезпечення її членів комплексом необхідних послуг, серед яких: оперативний міжнародний зв'язок, цінова та інша інформація, надання приміщень, утворення спеціальних комітетів.

Біржові угоди - особливий вид угод, які укладаються на біржових торгах брокерами або брокерськими конторами у порядку, встановленому національними біржовими законодавствами та біржовими статутами.

Місце здійснення угод - операційний зал із спеціально позначеною ділянкою -кільцем (ring) або ямою (pit), де у суворо позначений час біржової сесії збираються безпосередні учасники торгу - брокери, які обмінюються пропозиціями та контрпропозиціями на різні позиції товару на умовах типових контрактів даної біржі. Продається та купується не певна партія товару, а біржовий контракт, який містить суворо визначену кількість товару даних сорта, типу, марки. Величина контракту (лота) часто орієнтована на місткість транспортних засобів -вантажного автомобіля, вагона, цистерни тощо, тому одиницями вимірювання лота найчастіше є об'ємні міри (барель, бушель), а не вагові. Наприклад, у зерновій торгівлі на американських біржах величина лота дорівнює 5 тис.бушелів (136,1т. пшениці та соєвих бобів, 127 т. кукурудзи, 76,6 т. вівса). Кількість товару у кожному контракті суворо визначена в залежності від виду товару. Наприклад, по цукру - 50 т., по каві, натуральному каучуку - 5 т., какао-бобах -1 о т., міді, свинцю, цинку - 25 т.; тому для закупівлі 100 т. цинку брокер має укласти 4 контракти. Якість товару встановлюється на підставі базисного сорту. Відхилення від базисного сорту враховується суворо встановленою знижкою (дисконтом) за нижчу якість та надвишкою (премією) - за вищу якість. Строк поставки встановлюється тривалістю позиції. Наприклад, стандартний контракт Лондонської біржі по каучуку може бути укладений на кожний наступний місяць; на мідь, цинк, олово, свинець - на кожну тримісячну позицію; тому для закупівлі 100 т. цинку зі строком поставки через 6 місяців брокер укладе 4 контракти по дві позиції кожний.

Клієнт укладає з брокером брокерське доручення, в якому зазначається кількість контрактів на купівлю або продаж товару, кількість позицій, мінімальна, визначена або максимальна ціна; клієнт при цьому вносить гарантійну заставу у розмірі 2-10% передбаченої суми угоди.

Таким чином, товарну біржу відрізняють: регулярність торгівлі; її прив'язаність до суворо визначеного місця; уніфікація основних вимог до якості товару, умов строків поставки; ведення торгівлі на основі зустрічних пропозицій покупців та продавців; укладання угод з поставкою товару як зі складу, так і в майбутньому. Біржа пройшла шлях від ринку реального товару, де угоди укладались з наявними партіями товару, який знаходиться на складі, до ринку, де угоди укладались на строк, тобто з поставкою товару у майбутньому та, у Підсумку, ДО сучасної ф'ючерсної біржі.

Біржа, на відміну від спекулянтів, ніколи не ризикує і не програє, оскільки вона суворо контролює ситуацію: кількість ф'ючерсних контрактів та кількість покупців, які здійснюють довгі угоди, завжди відповідає кількості контрактів та Продавців, які здійснюють короткострокові угоди незалежно від підвищення чи зниження цін.

Для зменшення ризиків "бики" та "ведмеді" мають право здійснювати дострокові офсетні операції у разі несприятливої, на їх думку, тенденції зміни цін.

На біржі реального товару для угод з відтермінуванням поставки застосовують операції хеджування (страхування). Хеджування у даному випадку - це компенсаційні дії, які вживає покупець або продавець реального товару для запобігання можливим втратам у майбутньому від непередбачуваної зміни цін протягом строку поставки товару. Фірма - покупець реального товару на строк на дату укладання угоди, одночасно дає доручення брокеру купити на біржі ф'ючерсні контракти на дату поставки товару. Після приймання товару здійснюється зворотний продаж ф'ючерсних контрактів. У разі, якщо покупець від зміни цін втрачає різницю у ціні як покупець реального товару, то, хеджуючи угоду шляхом купівлі ф'ючерсних контрактів та продажу цих контрактів на дату поставки, покупець повертає втрачену різницю у ціні. Тому покупець реального товару компенсує втрати від несприятливої зміни цін, здійснюючи хеджування продажем контрактів на біржі (selling hedge), а продавець реального товару — хеджування купівлею (buying hedge). Кожне доручення брокеру супроводжується виплатою йому винагороди, але вона значно менша, ніж можливі незастраховані втрати від зміни цін на реальний товар.

Використання хеджування, крім страхування покупців від підвищення цін, знижує витрати обігу, дозволяючи утворювати раціональні запаси товарів, особливо це стосується сезонних товарів; продавцям та виробникам товарів хеджування дозволяє продавати товари, компенсуючи втрати від зниження цін на період відтермінування строка поставки.

Отже, ф'ючерсна біржа (futures market) - найбільш сучасна форма товарної біржі, де торгівля ведеться ф'ючерсними контрактами на поставку різних товарів у майбутньому. Ф'ючерсна біржа дозволила знизити ризик впливу несприятливих коливань цін на обіг капіталу; зменшити розмір резервного капіталу, який потрібен на випадок несприятливої кон'юнктури; прискорити повернення у грошовій формі авансованого капіталу; здешевіти кредитування торгівлі та знизити витрати обігу.

Біржі відіграють роль посередника у процесі організації горизонтальних господарських зв'язків. І хоча реальні поставки на біржах звичайно не перевищують 5-10% світової торгівлі відповідними товарами, вплив біржі на ціни світового ринку та конкретних угод виключно значний.

10.3. Міжнародні аукціони

Аукціони - традиційна форма міжнародної торгівлі, що є різновидом відкритих прилюдних/неприлюдних торгів, на яких реалізуються аукціонні (попередньо оглянуті) товари певної номенклатури (риба, тютюн, ліс, чай, хутро, коні тощо), предмети розкоші, антикваріат, витвори мистецтва.

Міжнародні товарні аукціони (МТА) - це особливі, спеціально організовані ринки у заздалегідь обумовлених місцях, які діють з певною періодичністю у встановлені час та строки. На МТА продаються товари, які мають індивідуальні властивості. Завдяки їх індивідуальним властивостям та особливостям (наприклад, для хутра - колір, відтінок, пухнатість та м'якість волосяного покрову, шовковистість, розмір шкурки тощо) виключається заміна іншими аукціонними товарами, однаковими за назвою. Саме з цією метою організовується їх попередній огляд або дегустація. Попередній огляд є обов 'язковою умовою аукціонної торгівлі, тому що ні організатори аукціону, ні продавці після продажу товару з аукціону не приймають жодних претензій відносно якості товару (крім прихованих дефектів).

Техніка проведення аукціонів по різних товарах має свої специфічні властивості, які визначаються у першу чергу характером товару, але зазвичай процедура МТА складається із 4-х стадій:

1. Підготовка аукціону, яка включає:

а)сортування та підбір товару по можливо однорідних якісних ознаках; розсортований товар розбивається на партії, які називаються лотами (lots). У лот підбирається товар, однорідний за якістю. Кожному лоту привласнюється номер, під яким він заноситься до каталогу даного аукціону із зазначенням сорту та кількості одиниць товару у даному лоті. На підставі каталогу у порядку нумерації проводиться продаж товарів на аукціонних торгах.

б) складання каталогу, який містить перелік усіх лотів із зазначенням номера кожного з них, сорту, кількості одиниць товару у кожному лоті;

в) реалізації реклами аукціону, яка включає повідомлення можливих покупців про місце та час проведення аукціону, про кількість та асортимент товарів, які пропонуються на аукціон.

2.Попередній огляд товарів, який починається за тиждень або за 10 днів до відкриття торгів. Кількість днів, відведених для ознайомлення з аукціонною колекцією, залежить від ЇЇ розмірів та від раціональної організації огляду. Скорочення терміну, що відводиться для огляду, досягається шляхом удосконалення обладнання залів, де проводиться огляд товарів (встановлення зручних вішалок для хутра, спеціальних столів для огляду взірців, ламп денного освітлення, штор на вікнах, рухомих візків для взірців). Огляд товарів здійснюється у спеціальних приміщеннях, де розміщуються відібрані від кожного лота взірці товарів. По-перше, взірці повинні повністю відбивати всі особливості товару у представленому ним лоті. По-друге, покупці повинні мати можливість вивчити характеристики товару та встановити відповідність фактичних характеристик даним каталогу. Організатори несуть відповідальність за перше і за друге.

3.Проведення аукціонних торгів відбувається у заздалегідь призначений день та час у спеціальному аукціонному залі, котрий має вид амфітеатру. За столом на підвищенні перед покупцями розташовується президія аукціону - аукціоніст, що веде продаж, та його помічники (асистенти), завданням яких є спостерігати за поведінкою покупців. Над столом висить табло, де висвічуються порядкові номери лотів, що пропонуються на продаж. Покупці розміщуються за окремими столами або рядами, які розташовані амфітеатром. Перед кожним покупцем встановлюється номер, під яким він зареєстрований на даному аукціоні.

Існує три основних способи проведення аукціону:

а)традиційний (англійський) аукціон- це аукціонний торг з підвищенням цін, який може вестись прилюдним та неприлюдним способом. Техніка проведення прилюдного аукціону з підвищенням цін: аукціоніст оголошує номер чергової партії лота, на спеціальному табло засвічується названий номер; аукціоніст називає вихідну продажну ціну, яка звичайно є приблизною ринковою ціною, яка існувала в міжаукціонний період; якщо ніхто з покупців не подасть знак підняттям руки або олівця, кивком голови або вигуком "так" про свою згоду упити товар, аукціоніст зменшує ціну доти, доки хто-небудь не виявить свого бажання купити; якщо один або декілька покупців подадуть знак про своє бажання купити даний лот, аукціоніст підвищує ціну - починається торг; у правилах проведення торгу зазначається мінімальна надвишка, яка зазвичай становить 1-2,5% початкової ціни. Надвишка до ціни стандартна, наприклад, при ціні до 10 дол. США - 10 центів, при ціні понад 10 дол. - 25 центів. Якщо після триразового запитання "Хто більше?" немає пропозиції про підвищення ціни з боку покупців, аукціоніст вдаряє молотком на знак того, що торг з даної партії закінчений і вона вважається купленою тим покупцем, котрий запропонував найвищу ціну. Покупцю, який купив перший лот у стрінгу та бажає придбати за тією ж ціною інші лоти з даної партії (стрінга), віддається перевага перед, іншими покупцями.

У разі виникнення розбіжностей за адміністрацією аукціону зберігається право перепродажу будь-якого лота. Усі претензії повинні бути заявлені адміністрації до початку продажу наступного лота.

У тих випадках, коли через відсутність інтересу до певного лота або з причин змови покупців не вдається досягти наміченого рівня продажної ціни, аукціоніст має право без пояснень зняти лот з торгу. Після продажу усіх лотів непродані лоти можуть знов бути виставлені для продажу.

При неприлюдному торгу (німому) покупці подають аукціоністу заздалегідь встановлені знаки про згоду підвищити ціну на встановлену величину надвишку. Аукціоніст кожного разу оголошує нову ціну, не називаючи покупця. Неприлюдне проведення торгу дозволяє зберігти у таємниці ім'я покупця;

б)«голландський» аукціон (Dutch auction), який починається зі штучно завищеної ціни та ведеться з її зниженням. Суть цього способу така. Аукціоніст призначає максимальну ціну, яка засвічується на циферблаті, встановленому в аукціонному залі, та знижує її доти, доки один з учасників торгу не виявить бажання здійснити угоду шляхом натискання кнопки на закріпленому за ним місці. Натисканням кнопки він зупиняє стрілку, котра рухається, і на циферблаті з'являється номер, під яким даний покупець зареєстрований в організаторів аукціону. Записавши номер покупця, аукціоніст гасить циферблат та переходить до продажу наступного лота. Такі аукціони популярні у європейських країнах. На них продаються партії овочів, фруктів, риби, автомобілі second-hand, будинки. Зазначена система не дотримується основного принципу аукціонної торгівлі, а саме: передача товару у розпорядження покупця, що запропонував у результаті торгів найвищу ціну. При цій системі не відбувається фактично ніякого торгу між: покупцями. Тому при продажу товарів, які швидко псуються, почала застосовуватись нова, більш досконала система, в якій, як і у попередній, використовується циферблат із рухомою стрілкою. Оператор встановлює стрілку на найнижчій ціні. Кожний покупець має на закріпленому за ним місці кнопку, яку він натискає, коли бажає здійснити покупку за запропонованою ціною. Якщо одночасно декілька покупців натиснуть кнопки, стрілка просунеться до вищої ціни і на спеціальному табло поряд з циферблатом засвітяться номера цих покупців. Стрілка буде рухатись до вищої ціни, доки не залишиться один покупець. У цей момент стрілка зупиниться і з'явиться номер цього покупця. Угода вважається укладеною і не може бути анульована іншим покупцем;

в)аукціон «втемну» (sealed-bit auction), на якому усі покупці представляють свої ставки одночасно, а товар продається тому покупцю, котрий виставив найбільшу ціну (або купується у того, хто запропонував найменшу ставку). Такий вид аукціону часто використовується при розміщенні підрядів на будівництво, прокладання доріг.

4. Оформлення та виконання аукціонних угод (розрахунки з покупцями та відвантаження товару), яке включає: а) укладання контракту; б) розрахунки з покупцем; в) відвантаження проданих товарів.

Вивчення практики аукціонних торгів показує, що за самі загальні умови усі три види аукціонів дають однаковий середній результат. Ця особливість аукціонів відома як «теорема еквівалентності доходів».

Переваги МТА виявляються у тому, що вони дозволяють створити відкриту конкуренцію, виявити ціну товару, швидко його реалізувати у зазначеному обсягу тими експортерами, які мають більш міцні фінансові позиції та високоякісні товари. Великі торгові фірми виступають у ролі брокерів з продажу. Покупцями виступає обмежена кількість компаній, переважно роздрібної та оптової торгівлі та переробної промисловості, котрі використовують надлишкову пропозицію та зацікавлені у зниженні цін.

Незважаючи на те, що МТА, як і біржі, мають тенденції до зниження обсягів через сировинну спрямованість, продаж окремих аукціонних товарів зростає - чаю, хутра, золота, дорогоцінних каменів. Основне значення аукціонів полягає у тому, що для партнерів ЗТУ виявлені на торгах ціни є орієнтиром як світові ціни [3].

11. Особливості участі та зовнішньоекономічної діяльності підприємств у вільних економічних зонах

Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій становлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і

дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.

Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

На всі об'єкти та суб'єкти економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачена законодавством України про інвестиційну діяльність та іноземні інвестиції. Держава гарантує суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків і капіталу, інвестованого в спеціальну (вільну) економічну зону, за межі спеціальної (вільної) економічної зони і України.

Суб'єкти економічної діяльності, що діють на території спеціальної (вільної) економічної зони, здійснюють матеріально-технічне постачання і реалізацію продукції, а також одержують та надають послуги у формах і на умовах, які вони визначають самостійно на основі договорів із своїми контрагентами.

Органи державної виконавчої влади не мають права застосовувати у відносинах із зазначеними суб'єктами обов'язкове державне замовлення.

Суб'єкти економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони мають право брати участь у конкурсах на державні замовлення, що оголошуються державними установами України Свобода економічної діяльності у спеціальній (вільній) економічній зоні.

На території спеціальної (вільної) економічної зони мають право функціонувати будь-які суб'єкти економічної діяльності згідно із законодавством України та законом про створення цієї зони.

Суб'єкти економічної діяльності, зазначені у частині першій цієї статті, мають право самостійно обирати види, форми і методи своєї діяльності на території спеціальної (вільної) економічної зони, що не суперечать цьому Закону, закону про створення цієї зони та законодавству України.

На території спеціальної (вільної) економічної зони не дозволяється діяльність, що суперечить міжнародним угодам, учасником яких є Україна.

Держава відповідно до законодавства України гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони при її ліквідації.

Спори, що виникають у зв'язку з ліквідацією спеціальної (вільної) економічної зони між органом господарського розвитку і управління, суб'єктами економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони та ліквідаційною комісією, підлягають розгляду в суді України, а спори за участю іноземного суб'єкта економічної діяльності, що діє в цій зоні, - в суді за погодженням сторін, в тому числі за кордоном. ( Частина друга статті 25 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 ) [11].

На території спеціальної економічної зони відповідно до цього Указу провадяться всі види підприємницької діяльності, крім прямо заборонених законодавством України.

Суб'єкти підприємницької діяльності на території спеціальної економічної зони провадять підприємницьку, у тому числі пов'язану з реалізацією інвестиційного проекту, діяльність на підставі дозволу Ради з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності.

На території спеціальної економічної зони "Донецьк" розміщуються підприємства, які застосовують новітні технології з метою виробництва товарів для експорту та поставок на внутрішній ринок, а також з метою створення імпортозамінних виробництв.

На території спеціальної економічної зони "Азов" розміщуються підприємства, які здійснюють операції з обслуговування транзитних вантажів, їх зберігання, сортування, пакування, доробки, надання транспортно-агентських та експедиторських послуг, торгівлі, а також підприємства, які застосовують новітні технології з метою виробництва товарів для експорту з метою створення імпортозамінних виробництв.

На території спеціальних економічних зон можуть розміщуватись об'єкти виробничої та невиробничої інфраструктури, у тому числі офісні будівлі, готелі, житлові будинки тощо.

На території спеціальних економічних зон забороняється створення казино, інших гральних домів (місць) та гральний бізнес.

Рішення Ради з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності щодо схвалення інвестиційного проекту або надання дозволу на провадження діяльності на території спеціальної економічної зони є підставою для укладення органом місцевого самоврядування контракту з інвестором та реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, укладення органом господарського розвитку спеціальної економічної зони договорів оренди землі, приміщень тощо. Порядок укладення контракту визначається Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності.

У разі провадження суб'єктом підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню, відповідні дозволи (ліцензії) видаються згідно із законодавством.

Створення на території зони банківських установ, аудиторських фірм, страхових, фондових та інших фінансових організацій, діяльність яких підлягає ліцензуванню, здійснюється у встановленому законодавством порядку після попереднього погодження з Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності.

Суб'єкти підприємницької діяльності (інвестори), які провадять свою діяльність на території спеціальної економічної зони без створення юридичної особи через філії, відділення, відокремлені підрозділи тощо, а також реалізують інвестиційні проекти у пріоритетних галузях (підгалузях), виробництвах, складають відокремлений баланс фінансово-господарської діяльності, погоджений з відповідними органами державної податкової служби України.

За державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, за винятком банківських установ, на території спеціальної економічної зони та видачу дозволу на провадження підприємницької діяльності без створення юридичної особи вноситься плата, розмір якої встановлюється Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності за погодженням з Міністерством фінансів України. Розмір зазначеної плати є однаковим для всіх суб'єктів підприємницької діяльності одного виду діяльності. Кошти від внесення плати спрямовуються на розвиток інфраструктури цієї зони у порядку, визначеному Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності за погодженням з Міністерством фінансів України.

У разі порушення суб'єктами підприємницької діяльності (інвесторами) законодавства України та установчих документів, умов контракту, укладеного з органом місцевого самоврядування, Рада з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності має право скасувати виданий дозвіл на

провадження підприємницької діяльності на території спеціальної економічної зони.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, його ліквідація та анулювання спеціального дозволу (ліцензії) на провадження окремих видів діяльності проводиться в установленому законодавством порядку[12].

12. Недержавні об’єднання як учасники зовнішньоекономічної діяльності

Функції регулювання контролю за зовнішньоекономічною діяльністю крім державних органів виконують також і недержавні органи: торгівельні палати; товарні, фондові і валютні біржі; асоціації, союзи підприємств і інші організації координуючого типу.

З недержавних організацій найбільший вплив на розвиток і здійснення зовнішньоекономічної діяльності роблять Торгово – промислові палати (ТПП), що утворюються на основі добровільного об’єднання засновників (підприємств і підприємців) і є некомерційними громадськими організаціями. ТПП діють на підставі Закону „Про торгово – промислові палати України” від 02.12.97р. №671/97 – ВР. Створюються ТПП із метою сприяння розвитку економіки країни, її інтегруванню в світову господарську систему і формуванню сучасної промислової, торгової інфраструктури; подальшому розвитку усіх видів підприємств, торгових і науково – технічних зв’язків з іншими країнами.

ТПП виконують такі задачі: допомагають українським суб’єктам господарської діяльності в реалізації їхніх комерційно – фінансових інтересів в Україні і за кордоном; сприяють розвитку системи підготовки кадрів для підприємницької діяльності, розвитку експорту українських товарів і послуг; надають технічну допомогу суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності у проведенні операцій на зовнішньому ринку; вживають заходи для недопущення сумлінної конкуренції, сприяють врегулюванню спорів, що виникають між суб’єктами господарської діяльності; надають інформаційні послуги та послуги іноземним фірмам і організаціям для здійснення ними комерційної діяльності в Україні.

Активний вплив на регулювання зовнішньоекономічної діяльності роблять діючі при ТПП Міжнародний комерційний арбітражний суд (МКАС), Морська арбітражна комісія, Асоціація диспашерів. Ці організації розглядають і виносять рішення по спорах, що виникають при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі з фрахтування судів, морського страхування, а також визначають розміри загальної аварії при аваріях корабля чи подіях на морі.

Дуже важливу роль у зовнішній торгівлі грають фінансово – кредитні і валютні установи, за допомогою яких здійснюються розрахунки між контрагентами; Патентна служба, що здійснює контроль експорту – імпорту товарів у відношенні їхньої „патентної чистоти”; Державний комітет зі стандартизації і система сертифікації товарів УкрСЕПРО [5].

13.Комерційні форми передачі технологій при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

Механізм МНТЗ - це сукупність принципів, форм, методів, за допомогою яких здійснюється міжнародне науково-тех­нічне співробітництво суб'єктів ЗЕД.

Міжнародні науково-технічні зв'язки (МНТЗ) - це відносини між суб'єктами світового господарства з при­воду використання досягнень сучасної науки та техніки. Основною концентрованою формою міжнародних науково-технічних відносин (МНТВ) виступає науково-технічний та технологічний обмін між країнами-партнерами. Цілі МНТВ полягають в:

  • прискорення технологічного переозброєння господарських об'єктів економіки;

  • підвищення конкурентоспроможності продукції;

  • збільшення експорту та зменшення імпорту;

  • розвиток МНТЗ на основі спеціалізації та кооперації виробництва;

  • отримання прибутку.

Сфера МНТЗ включає науку, техніку, виробництво, управління.

Форми реалізації НТЗ на світовому ринку:

1.Передача, продаж, надання по ліцензії промислової власності. Ліцензійна угода - зовнішньоторговельна уго­да, за якою одна із сторін (ліцензіар) пропонує іншій сто­роні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта ліцензії.

2.Надання ноу-хау, тобто технологічного досвіду. Це передача повністю або частково конфіденційних знань тех­нологічного, економічного, адміністративного, фінансово­го характеру. Різниця між ліцензією та ноу-хау полягає в тому, що перша - патентується, а остання - ні.

З .Надання технологічних знань, необхідних для прид­бання, монтажу та використання машин, обладнання, на­півфабрикатів та матеріалів, отриманих шляхом купівлі, оренди, лізингу тощо.

4.Науково-технологічне промислове співробітництво у зв'язку з експлуатацією машин, обладнання, напівфабри­катів, матеріалів.

5.Надання інжинірингових послуг, а саме: консультації, послуги, технічний контроль, консультації, технологічно визначені в часі, проектування нової технології, технічне сприяння при проведенні спеціальних робіт, передача технології в межах інвестиційного співро­бітництва (машини, обладнання, монтажні роботи, кон­сультації навчання спеціалістів, технологічні лінії), проведення випробувань та перевірка обладнання: переробка сировини замовника із використанням ори­гінальної технології; передача технології в межах науково-технічної та виробничої кооперації [13].

Висновки

Кожен суб’єкт господарської діяльності сам обирає форми і методи виходу свого підприємства на зовнішній ринок. Як ми вже зрозуміли їх дуже багато і вони залежать від видів зовнішньоекономічної діяльності. Для кожного суб’єкта є важливим знання особливостей комерційних операцій та правил укладання контрактів, сучасних підходів до управління зовнішньоекономічною діяльністю, які базуються на економічному обґрунтуванні кожної операції чи проекту, оцінці ефекту й ефективності їх здійснення.